Письменниця
Людмила Олексіївна Василевська
(Дніпрова Чайка)
145 років з дня народження

Поети з'являються не звідкись з-за моря,
а виходять зі свого народу .
Микола Гоголь

     Народилася Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська-Березіна) народилася за старим стилем - 20 жовтня, за новим - 1 листопада 1861 року в селі Карлівка Ананьївського повіту Херсонської губернії (зараз - с.Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області).
     Дитинство та молодість її проминули на півдні України. Закін­чивши Одеську гімназію 1879 р., вона розпочала педа­гогічну діяльність спочатку як приватна вчителька, працювала у сільських школах Херсонської губернії
     У 1885 році в українській літературі з'явилося нове ім'я - Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська, у дівоцтві Березіна). Літературний псевдонім прилинув з берегів Славути, де пройшло дитинство письменниці, з тієї народної пісні, яку так часто співав її батько, сільський священик.
     У ній рано розвинулися літературні інтереси й нахил до самостійної творчості. В автобіографічних матеріалах письменниця згадувала, що до семи років "уже прочитала багато книжок батькових і почала складати деякі вірші..."
     За життя Дніпрова Чайка друкувалася в різних альманахах (Киевская старина", "Літературно-науковий вісник" тощо), випускала нечисленні збірки. Протягом 1919 - 1920 років у Києві вийшло друком зібрання творів Дніпрової Чайки у двох книжках як певний підсумок її понад тридцятип'ятирічної літературної діяльності.
     Поезія Дніпрової Чайки "Буря" починається рядками, що прозоро асоціюються зі знаменитими Шевченківськими (цитата наводиться за факсимільним відтворенням поетичної антології "Українська Муза):



Реве вітер серед плавні,
Верболіз ламає,
По Дніпрові, наче вівці,
Хвилі наганяє, -
Наче вівці білорунки
В ревучій отарі;
Сивий місяць, наче чабан,
Виглядає з хмари.

…Реве вітер, аж до хвилі
Верби нахиляє, -
Бідну вербу люте горе
Додолу згинає.
Стогне вітер, чайка скиглить,
Серце надриває -
Бідна вдова з сиротами
Долю проклинає.


     Більше двадцяти років Людмила Василевська провела на Херсонщині. На Таврійський землі розквітнув її талант. Пейзажна лірика письменниці пройнята таврійськими реаліями - образами Дніпра, плавнів, чайок, таврійської стихії, тиші й вирізняється різноманітністю інтонаційної палітри.
     Слід, мабуть, згадати, що у 1886 році з'явилося на світ перше число херсонського альманаху "Степ", в якому маловідома тоді Дніпрова Чайка, котра дуже критично ставилася до своїх віршованих вправ, запропонувала читачеві власний вірш "Зірка" /в оригіналі -"Зирка"/.


Поки жива, все одного
Я бажати буду:
Тої зірки, того світу
Повік не забуду!
Одного ще тільки в зірки
Щиро б я просила:
Трошки віту, щоб я й другим
Колись посвітила…
("Зірка")


     Південноукраїнський колорит продовжує домінувати в її творчості, як і свободолюбиві демократичні настрої в таких творах, як "Плавні горять", "Вольтер'янець", "Чи сквитались", "Тень не созданных созданий" та ін.
     У ліриці біблійної проблематики Дніпрова Чайка проводить чіткі паралелі між давнім і теперішнім. У вірші "Христос воскрес!" (1885) поетеса вдається до традиційного образу Ісуса Христа як символу спасіння й захисту безправних і нещасних. Поетичною інтерпретацією відомих рядків з Давидових псалмів про поневіряння іудеїв у вавилонському полоні є вірш "Над річкою під вербами сиділи..." Як одна з перших спроб Дніпрової Чайки в осмисленні проблеми стосунків особи й маси, проводиря й народу, як крок на шляху освоєння новою українською літературою "мойсеївської" теми виступає вірш "Мойсей."
     Особливої ваги надавала Дніпрова Чайка поезіям у прозі, вони були "втіхою, художньою насолодою" письменниці. Одна з перших перлин ліричної прози Дніпрової Чайки є "Морське серце" (1887), що має ознаки притчі й витоки якої сягають ще до прадавніх біблійних легенд (наприклад, про Авеля Каїна) та фольклору.
     Довгі роки творчі зв'язки єднали Дніпрову Чайку з осново­положником української музичної культури М. В. Лисенком. Саме на лібрето Дніпрової Чайки композитор створює свої три ди­тячі опери, які були написані з 1888 по 1892 рр. ("Коза-дереза", "Пан Коцький", "Зима і весна").
     В 1909 р. письменниця захворіла і виїхала на лікування в Одесу, де й перебувала до 1911 р. Невдовзі Дніпрова Чайка тяжко захворіла. Писати змогла вже тільки протягом 1918-20 рр.

І серце, до вінців налите,
Мені пророкує в цю мить,
Що можу я мертвих живити,
Що можу я чудо творить!
("Хай хмари по небові ходять…)


     Померла Дніпрова Чайка 13 березня 1927 р. Похована у Києві на Байковому кладовищі.

Література

1. Голобородько Ярослав. Дніпрова Чайка: файли долі та творчості: Літературознавче есе.// Вітчизна . -2005.- №7-8., С.155-162.

Також інформацію можна знайти на INTERNET сайтах

1. http://www.library.kherson.ua/young/tavrica/chajka/DnCh_part2_2.htm
2. http://www.kinder.mksat.net/prepores/dniprova.htm


Цю та іншу цікаву літературу ви можете переглянути у секторі ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ бібліотеки Дон НТУ !